Як радянська влада білорусів морозивом годувала? Частина II.

Як радянська влада білорусів морозивом годувала? Частина II.

Положення з виробництвом морозива, практично повністю припиненого зі згортанням НЕПу. змінилося в Білорусії тільки після введення в дію Мінського молочного комбінату в 1936 році. Можливості гіганта харчової промисловості, звичайно, не порівняти із заводською їдальню. Морозива стало вистачати на всіх, але промислові потужності такої дрібниці, як сезонний попит, враховувати не бажали.

Був знайдений оригінальний маркетинговий хід, морозиво стали продавати цілий рік в буфетах театрів та кіно. Вигода була обопільною, забезпечувався не лише попит на продукцію, але і відвідуваність кінозалів злетіла на небувалі висоти.

Втім, як виявилося, для кінопрокату відвідуваність не була головною проблемою. Широким трудящим масам дуже сподобалося їсти по кілька порцій морозива під час перегляду. При цьому пакувальні папірці в кращому випадку кидали на підлогу, в гіршому – приклеювали до стін, кріслах або заштовхували у всілякі щілини.

На цьому тлі реакція дирекцій кінотеатрів не виглядає дивною. До весни 1937 багато хто з них усіма правдами і неправдами спробували позбутися «постачальників сміття».

Але нова форма послуги приносила непогані доходи. Влада не могли «поступитися принципами» і допустити обміління грошової річки. У справу знову втрутилася парторганізація. 24 березня 1937 в друкованому органі ЦК білоруських більшовиків – газеті «Робітник» – з’явилася стаття в пух і прах розносить «мороженоненавістніков» за «делячеськой» підхід до такої важливої??справи, як організація культурного дозвілля трудящих.

Морозивники перемогли, піднеслися духом і з ще більшим ентузіазмом приступили до нарощування випуску вигідною і смачної продукції. На мінському молочному комбінаті був закладений ще один льодовик, що дозволяв збільшити виробництво більш ніж у півтора рази.

Але планам не судилося збутися. Підготовка до майбутньої війни вимагала напруження всіх ресурсів, морозиво непомітно зрушила «на другий план». А за роки окупації колишню пишність взагалі було повністю втрачено.

Після закінчення війни народу були необхідні відчутні докази та свідчення того, що біди повністю і безповоротно позаду. Напевно, тому вдалося повернути втрачене досить швидко. Уже в 1950-му році Мінторг УРСР замовив виробництво 1600 тонн десяти найменувань морозива.

Як звичайно, виділивши «напрям головного удару», про другорядні ніхто не згадував. Торгівля виявилася не готова до масових продажів «скоротати» ласощі, налагодити виробництво якого в умовах суцільного дефіциту ресурсів було неймовірно важко.

Продавці, верхи біля величезних бочок з льодом, що прийшли на зміну мобільним «непмановкім» візків, на спеці не встигали розпродати завантажені обс3и і розплачувалися за неминучі втрати з власної кишені. У кінотеатри повернулися таблички «З морозивом не заходити».

«Труднощі зростання» були подолані до початку шістдесятих. Як і у всіх великих містах Радянського Союзу, різноманітність номенклатури різних ескімо, пломбувальни і батончиків в торгових точках Мінська радувало око. Гірше, але цілком пристойно виглядали прилавки в інших містах і райцентрах.

До морозива звикли. Копійчана ціна перестала бути для влади привабливою, а підвищувати її на настільки популярний в народі продукт було б мірою вкрай непопулярною. Заходи до «виправленню» положення були прийняті цілком у дусі того часу. Морозиво викреслили зі списку продуктів підвищеного попиту, що означало зменшення дотацій і неминуче вело до згортання виробництва.

«Непродуктивні» витрати були скорочені. Причому, як завжди, «випліскуючи воду», про «дитину» забули. Збіднів асортимент морозива, згорнулася мережа кафе. У залишився єдиним на весь Мінськ «Пінгвіна» шикувалися величезні черги. Колишню пишність 60-х залишилося в минулому.

Знадобилося чимало років, щоб повернути в магазини і кафе корисний і смачний молочний продукт. Нині виробництво його постійно збільшується. Тільки за перші десять місяців 2007 року білоруські виробники морозива відправили в торговельну мережу понад 22 тисяч тонн своєї продукції. Але це вже інша історія і до радянської влади вона відношення не має. ]